1. Ось, слуга мій, що я за руку держу його; вибраний мій, що його вподобала собі душа моя. Я положив духа мого на него; він звістить народам суд справедливий.
2. Не крикне він; не піднесе голосу, гнївний; не дасть почути його на улицях.
3. Тростинки приломленої не доламле, й льону, що куритись почав, не погасить; по правдї він буде суд судити.
4. Не ослабне, не втомиться, аж покіль твердо суд свій і правду поставить на сьвітї; на ймя ж і науку його вповати муть острови.
5. Ось так говорить Господь, що создав небеса й напяв їх; що розпросторив землю з усїм, що вона родить, та що дає диханнє людям на нїй і дух ходячим по нїй:
6. Я, Господь, покликав тебе на правду, й буду держати тебе за руку, й берегти тебе, й поставлю тебе у завіт народам, за сьвітло невірним;
7. Щоб очі слїпим одчиняти; щоб виводити вязнїв із вязницї, а сидячих у темряві - з темницї.
8. Я Господь; се імя моє, і не поступлюся славою моєю кому иншому, величчю моєю - бовванам.
9. Давно обіцяне вже спевнилось, а що буде, я возвіщу; нїм воно станесь, я звіщу вам.
10. Сьпівайте ж Господу нову пісню, оддавайте хвалу йому від конця до конця сьвіту; плаваючі по морі і все, чим воно повне - острови й ті, що живуть на них.
11. Нехай озветься голосно пустиня, й міста її, оселї, де живе Кедар; нехай радісно загомонять, що живуть на скелях, нехай викликують із верхів гірських.
12. Нехай віддають Господу честь, і хвалу його розголошуть по островах.
13. Господь виступить, мов велетень; як воєвода, розбудить завзяттє; кликне, підніме крик боєвий, і явить себе сильним проти ворогів своїх.
14. Довго я мовчав, терпів, здержувавсь; тепер же буду кричати, немов породїля; буду валити й все поглочувати;
15. Попустошу гори й горби, і всю зелень їх посушу, островами ріки пороблю, осушу озера;
16. І поведу сліпих по дорозї, якої зроду не знали, незвісними їм дорогами буду їх провожати; темряву вчиню їм сьвітлом, криві дороги - простими; оттаке я їм учиню, та й їх не покину.
17. Тодї повернуться взад, і окриються великим соромом, що на своїх ідолів вповали, та до бовванів промовляли: Ви боги наші.
18. Слухайте ж, глухі, дивітесь, слїпі, щоб побачили.
19. Хто ж такий слїпий, як слуга мій, і глухий, як посел мій? Хто такий слїпий, як той, що я полюбив його, такий слїпий, як раб Господень?
20. Много бачив ти, та не запримічав; слух у тебе був отворений, та ти не чув.
21. Господь зволив задля правди своєї звеличити та прославити закон;
22. Та се нарід розбитий та розграблений; всї вони повязані (гріхами), мов у ямах підземних, мов зачинені в темницях; за те ж і стали вони здобичею та й нема їм вибавителя; вони забрані, а нїкому сказати: верни їх назад!
23. А хто зміж вас прихиляв до сього слух, вслуховався та розмірковував, що з того буде?
24. Хто ж віддав Якова на спустошеннє, а Ізраїля в здобичу? чи то ж не Господь, що проти його ви грішили? бо не хотїли вони ходити дорогами його, не слухали закону його.
25. От і вилив він на них ярость гнїву свого, і лють війни: запалала вона кругом них поломєм, та вони не запримітили; горіла в них, та вони не зміркували того серцем.