20. Юдейські лідери пильно стежили за Ісусом Христом, намагаючись зловити Його на слові. Вони підіслали до Нього вивідників, які удавали з себе праведників, аби спровокувати Ісуса та мати підстави віддати Його до рук намісника, який мав владу зарештувати Христа.
21. Тож вони сказали Йому: «Вчителю, ми знаємо, що усе, що Ти говориш і вчиш, є істиною, не зважаючи, хто Тебе слухає, бо не дивишся на чин та звання людей. Ти правдиво наставляєш на шлях Божий.
22. Тож скажи нам, чи то справедливо для нас сплачувати податки цезареві, чи ні?»
23. Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів:
24. «Покажіть Мені динар. Хто тут зображений й чиє ім’я викарбоване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве».
25. Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю — цезареве, а Богу — Боже».
26. Почувши таку відповідь, вивідники не могли схопити Його за те, що Він говорить перед людьми й, вражені його словами, вони замовкли.
27. Декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його:
28. «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”.
29. От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, не залишивши дітей.
30. Тож другий брат узяв шлюб із тією жінкою та також помер бездітним.
31. Те ж саме трапилося й з третім, а потім і з усіма сімома — вони померли, не залишивши дітей.
32. Останньою померла жінка.
33. Отже, в майбутньому житті, після воскресіння, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»