8. Якщо ж хтось не піклується про ближніх, а особливо про власну родину, той зрікається віри. Той поводиться гірше за невіруючого.
9-10. Вдову можна вносити до списку, якщо їй щонайменше років шістдесят і якщо вона мала лише одного чоловіка, й відома тим, що робить добро людям, виростила своїх дітей, була гостинна, обмивала ноги Божим людям, допомагала тим, хто потрапив у біду, та якщо присвятила себе добрим вчинкам.
11. Але відмовляй в цьому молодшим вдовам, бо коли їхні тілесні бажання беруть гору над відданістю Христу, то вони знову хочуть заміж.
12. І тоді вони гідні осуду, бо порушують первісну обітницю.
13. Разом із тим вони звикають ледарювати і, ходячи з дому в дім, базікають про що не слід. Вони не тільки стають ледачими, а й розпускають плітки і втручаються в чужі справи.
14. Тому мені хотілося б, щоб молодші вдови виходили заміж, виховували дітей, вели господарство й не давали приводу ворогам нашим для лихослів’я.
15. Кажу так, бо деякі вдови збочили й пішли за сатаною.
16. Якщо віруюча жінка має у своїй родині вдів, то нехай сама підтримує їх, щоб не обтяжувати церкву, яка повинна допомагати тим вдовам, які справді того потребують.
17. Старійшини, які добре керують церквою, гідні подвійної шани, особливо ті, хто проповідує і навчає.
18. Бо у Святому Писанні сказано: «Не зав’язуй рота волові, що молотить». І ще: «Кожен робітник гідний своєї платні».
19. Не приймай звинувачень проти старійшин, хіба що їх підтвердять два або три свідки.