5. Понад ковчегом Херувими Слави Божої охороняли місце спокути. Та не будемо зараз про все це так докладно.
6. Коли все це було так влаштовано, священики завжди заходили до першого відділу Намету, виконуючи обряд поклоніння.
7. І лише сам первосвященик, лиш раз на рік входив до другого відділу, і то не без крові. Він приносив її за свої власні гріхи й за гріхи людей, заподіяні несвідомо.
8. Отже, Дух Святий показує, що шлях до Святая Святих ще не був відкритий, доки стоїть перший Намет.
9. Все це — символічне і вказує на теперішній час. Це означає, що дари і пожертви, принесені Богу, не можуть зробити того, хто їх приносить, внутрішньо досконалим.
10. Вони обмежуються лише їжею та питвом та обрядовими обмиваннями: все це зовнішні правила, чинні лише для старих часів, доки не одержали ми нового наказу.
11. Але тепер прийшов Христос, первосвященик нового добра, яке ми зараз маємо. Він служить у Наметі, величнішому й досконалішому — нерукотворному. Він не належить цьому земному світові.
12. Христос приніс кров не козлів і телят, а Свою власну. Він приніс її і з нею ввійшов до Святая Святих, здобувши вічну спокуту за всіх нас.
13-14. Бо якщо кров козлів і биків або попіл телиці покропили тих, хто був розбещений, і відновили їх до тілесної чистоти, то наскільки ж дієвішою буде кров Христова! Духом Святим приніс Він Себе, бездоганного, Богу в пожертву. Тож Його кров очистить нашу свідомість від злих вчинків, і ми зможемо поклонятися живому Богу.
15. Через це Христос — посередник у новій Угоді між Богом і людьми. Він прийняв смерть, аби принести спокуту людям за гріхи, вчинені в час першої Угоди. Завдяки цьому Христовому посередництву люди, покликані Богом, одержать обіцяну вічну спадщину.