9. Тоді Петро й каже: «Навіщо ви двоє погодились випробувати Дух Господній? Поглянь! Ті, хто поховали твого чоловіка, вже стоять біля дверей. Вони понесуть також і тебе».
10. Тієї ж миті вона впала й померла. Юнаки ввійшли і знайшли її вже мертвою. Тож вони винесли тіло й поховали поруч із її чоловіком.
11. І великий страх напав на всю церкву, й на всіх, хто чув про ці події.
12. Багато знамень і чудес були зроблені руками апостолів серед людей. Усі віруючі зібралися разом на Соломоновому ґанку, маючи спільну мету.
13. Ніхто інший не наважувався пристати до їхнього гурту, але люди прославляли їх.
14. І все більше й більше віруючих додавалося до Господа, як чоловіків, так і жінок.
15. Зрештою люди почали виносити своїх хворих просто на вулиці. Ті, які лежали на ліжках або на постелях сподівалися, що коли Петро йтиме вулицею, то бодай тінь його впаде на когось із них.
16. Цілі юрби людей приходили до Єрусалиму з довколишніх міст і сіл. Вони також приносили своїх хворих чи одержимих нечистими духами і всі зцілювалися.
17. Тоді первосвященик і ті, хто був з ним, тобто саддукеї, сповнилися заздрощів.
18. Вони схопили апостолів і кинули їх до громадської в’язниці.
19. Але вночі Ангел Господній відчинив двері в’язниці, і вивів апостолів на волю, сказавши їм:
20. «Ідіть, станьте у Храмі й усе розкажіть людям про нове життя».
21. Почувши ці слова, апостоли на світанку прийшли до Храму й почали навчати людей.Вранці первосвященик і ті, хто був з ним, скликали Синедріон і загальне зібрання старійшин Ізраїлю й послали варту до в’язниці, щоб привести апостолів.
22. Коли вартові прийшли до в’язниці, то вони там апостолів не знайшли. Повернувшись до первосвященика, вони доповіли:
23. «Двері в’язниці були надійно зачинені, вартові стояли біля дверей, але, відчинивши двері, ми побачили, що всередині нікого немає».
24. Коли начальник варти й верховні священики почули цей звіт, вони були збентежені й дивувалися, що б то могло трапитися.
25. Аж тут інший чоловік сказав їм: «Люди, яких ви кинули до в’язниці, стоять зараз у Храмі й навчають народ!»
26. Тоді начальник, узявши з собою воїнів, пішов до Храму й привів апостолів. Але силу вони не могли застосувати, бо розуміли, що люди можуть закидати їх камінням.
27. Коли апостоли постали перед Синедріоном, первосвященик промовив до них:
28. «Ми вам суворо наказували не проповідувати про того Чоловіка. І все одно ви заповнили весь Єрусалим своїм ученням, та ще й прагнете звалити на нас вину за Його смерть!»