34. Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови».
35. Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти.
36. Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли.
37. Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ.
38. Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.
39. А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати.
40. Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега.
41. Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі.
42. Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти.
43. Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші.
44. А решта мусили добиратися до берега на дошках і уламках корабля. Отак усі благополучно дісталися до землі.