26. Зненацька стався сильний землетрус, аж захитався фундамент в’язниці. Всі двері раптом розчинилися, а кайдани з усіх в’язнів попадали.
27. Вартовий прокинувся й, побачивши відчинені двері в’язниці, вихопив меча. Він хотів вбити себе, вважаючи, що в’язні втекли,
28. та Павло голосно гукнув: «Не губи себе! Ми всі тут».
29. Тоді вартовий наказав принести світло й кинувся всередину. Затремтівши зі страху, він упав на коліна перед Павлом та Силою.
30. А потім вивів їх і сказав: «Добродії, що мені робити, щоб здобути спасіння?»
31. Вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і ти будеш спасенний — ти й твої домашні».
32. І апостоли розповіли Слово Господнє йому й усім іншим, хто був у тому домі.
33. Тієї нічної години вартовий узяв їх, обмив їхні рани, й тут же його самого і його родину охрестили.
34. Він привів Павла й Силу до своєї оселі і дав їм поїсти. Він, і вся його родина раділи, бо повірили у Бога.
35. Коли настав ранок, володарі міста послали воїнів, сказавши: «Звільніть тих людей».
36. Тоді вартовий передав ці слова Павлові: «Володарі міста сказали звільнити вас. Отже, виходьте зараз і йдіть з миром».
37. Але Павло відповів воїнам: «Вони прилюдно били нас без суду, хоч ми римські громадяни, потім кинули нас до в’язниці. А тепер вони хочуть випустити нас таємно? Не буде цього! Вони повинні самі прийти й вивести нас із в’язниці».
38. Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила — римляни, ті перелякалися.
39. Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто.