5. Деякі погани та юдеї на чолі зі своїми вождями, намагалися побити Павла і Варнаву камінням.
6-7. Довідавшись про це, Павло з Варнавою втекли до міст Лістри й Дервії, що в Лікаоніі, та довколишніх земель, де продовжували проповідувати Благовість.
8. У Лістрі мешкав один каліка, кривий від народження, який ніколи не ходив.
9. Він уважно слухав, як говорив Павло. Павло пильно подивився на каліку і, відчувши, що той мав віру зцілитися,
10. голосно промовив: «Підведися й стань на ноги!» І тієї ж миті каліка скочив на ноги й почав ходити.
11. Коли люди в натовпі побачили, що зробив Павло, вони почали голосно вигукувати лікаонською мовою: «Боги стали подібні до людей і зійшли до нас!»
12. Варнаву вони називали Зевсом, а Павла — Гермесом, оскільки здебільшого він говорив.
13. Жрець, який служив у храмі Зевса, що був розташований відразу за містом, привів биків, та приніс вінки до міської брами. Він, а також і весь натовп, збиралися принести пожертву Варнаві та Павлу.
14. Почувши про це, апостоли Павло та Варнава у гніві роздерли на собі одяг. Вони кинулися у натовп, вигукуючи:
15. «Люди! Нащо ви таке робите? Ми такі ж люди, як і ви! Ми прийшли, щоб розповісти вам Благовість, і відвернути вас від цих негідних справ до живого Бога. Бога, Який створив небо і землю, і море, і все, що є на небі, на землі та в морі.
16. В минулі часи Він дав волю кожному народові йти своїм власним шляхом,
17. але Він ніколи не залишав вас без свідчень про Себе. Він творив добро для вас: проливаючи на вас дощ із небес, і даючи збіжжя в належну пору, даруючи вам хліб щоденний і сповнюючи радістю ваші серця».
18. Навіть промовляючи таке, Павлові й Варнаві було важко втримати людей, які прагнули принести їм пожертви.