10. Іди ж від мене, щоб запалав я гнївом на їх, і щоб менї вигубити їх; тебе ж я зроблю народом великим.
11. І благав Мойсей Господа, Бога свого, і промовив: Про що, Господе, палати гнївом тобі на людей твоїх, що вивів єси з Египецької землї потугою великою й рукою міцною?
12. Чи то ж гаразд, як мовляти муть Египтїї: На лихо він вивів їх, аби повбивати в горах та повикорінювати з лиця земного? Одвернись від гнїва твого, да зжалься, що розлютувався на людей твоїх.
13. Спогадай Авраама, Ізаака й Ізраїля, слуг твоїх, що їм клявся єси собою самим, словами: Намножу насїння вашого, як зір небесних, і всю 'цю землю, що про неї я глаголав, дам я насїнню вашому і наслїдувати мете її віковічно.
14. І зжалївся Господь, що розлютувався та й хотїв заподїяти лихо людям своїм.
15. І повернувся Мойсей, і спустивсь з гори, а таблицї сьвідчення в руцї його, таблицї пописані з обох боків; з одного й з другого боку пописані.
16. А таблицї були дїло Боже і письмо - письмо Боже, вирізане на таблицях.
17. І почув Йосуа голос люду, що вигукував, і каже Мойсейові: Військовий погук у коші.
18. Та нї! каже, не так гукають подужники, і не так гукають подужані; голос пересьпівів я чую.