9. Щоб вязням сказати: Виходьте на волю, а тим, що в темряві: Ійдїте на сьвітло. Пасти муться при дорогах; по всїх узгіррях будуть пасовища їх;
10. Голоду знати не будуть, нї згаги, й не поразить їх спека і сонце; той бо, що милує їх, буде їх водити й приведе їх до джерел водних.
11. Всї гори мої дорогами зроблю, і всї стежки по долинах угору підійму.
12. Се поприходять з далека, - одні від півночі, другі з Синим-країни.
13. Радуйся, небо, й ти, земле, гомонїть, гори, з радощів; втїшив бо люд свій Господь, змилосердився до страдальників своїх.
14. А Сион говорив: покинув мене Господь, і Бог мій забув мене!
15. Хиба ж забуде молодиця своє немовлятко? хиба їй свого власного тїла жаль не буде? та хоч би й вона забула, то я не забуду тебе.
16. Глянь, я написав тебе на долонях у себе; мури твої повсячасно перед очима в мене.
17. Дїти твої повернуть до тебе, а ті що тебе валили та пустошили, геть пійдуть під тебе.
18. Глянь, подивись навкруги, - всї вони купляться, ійдуть до тебе. Як живу я! говорить Господь, - ними всїма, як убраннєм, уберешся, й прикрасиш себе ними, наче молода.
19. Розвалища твої й пустарі твої й земля твоя спустошена - буде аж надто тїсна про осадників, а ті, що тебе пожерали, пійдуть геть од тебе.
20. Д їти, що будуть у тебе після втрати старших, будуть голосно говорити тобі: Потїсне місце, дай і менї де жити.