12. Се поприходять з далека, - одні від півночі, другі з Синим-країни.
13. Радуйся, небо, й ти, земле, гомонїть, гори, з радощів; втїшив бо люд свій Господь, змилосердився до страдальників своїх.
14. А Сион говорив: покинув мене Господь, і Бог мій забув мене!
15. Хиба ж забуде молодиця своє немовлятко? хиба їй свого власного тїла жаль не буде? та хоч би й вона забула, то я не забуду тебе.
16. Глянь, я написав тебе на долонях у себе; мури твої повсячасно перед очима в мене.
17. Дїти твої повернуть до тебе, а ті що тебе валили та пустошили, геть пійдуть під тебе.
18. Глянь, подивись навкруги, - всї вони купляться, ійдуть до тебе. Як живу я! говорить Господь, - ними всїма, як убраннєм, уберешся, й прикрасиш себе ними, наче молода.
19. Розвалища твої й пустарі твої й земля твоя спустошена - буде аж надто тїсна про осадників, а ті, що тебе пожерали, пійдуть геть од тебе.
20. Д їти, що будуть у тебе після втрати старших, будуть голосно говорити тобі: Потїсне місце, дай і менї де жити.
21. Скажеш тодї в серцї твому: хто ж менї їх наплодив? я ж бо й бездїтня була й неплідна й одинока; я була бранка відопхнута; хто ж їх викохав?
22. Так говорить Господь Бог: Се я підніму руку мою до народів і виставлю стяга мого до людів, і поприносять сини твої на руках і дочок твоїх на раменах.
23. І будуть царі пістунами тобі, а царицї кормити муть тебе; і припадати муть ниць до землї й порох на ногах у тебе лизати, й зрозумієш тодї, що я Господь, і хто вповає на мене, не зазнає стиду.