13. Я ждав до ранку; він бо, як лев, покрушив костї мої; день і ніч думав я, що тут-тут нашлеш конець менї.
14. Наче журавель, як пискля у ластівки, пищав я, тужив як голуб, сумно глядїли в небо очі мої: Господи, я придавлений, рятуй мене!
15. Що ж казати менї, коли він так сказав і вчинив? Тихо буду переходити (в гадках) кожний рік жизнї моєї, споминати горе серця мого.
16. Господи! так усї жиють, - сим кріпиться й жиє дух мій; та ти оздоровиш мене, - подаруєш життє менї.
17. Та ось - гіркість моя вийшла менї на добро; ти бо вирвав душу мою від ями погибельної, кинув позад себе гріхи мої.
18. Бо не безодня славить тебе, не смерть вихваляє тебе, не ті, що лягли в могилї, вповають на твою правду.
19. Живий, - тілько живий прославляє тебе, як я оце тепер; за те ж буде отець переказувати дїтям вірність твою.
20. Господь - моя поміч; тим то ми будемо по всї днї життя нашого при голосї струн висьпівувати піснї в домі Господньому.
21. І звелїв Ісаїя принести смокви та обложити болячку, а він одужає.
22. І питав Езекія: Який знак, що я ходити му в дом Господнїй?