12. Як же се ти впав із неба, досьвітная зоре? Ти розбився об землю, що топтав народи!
13. Ти ж говорив в серцї свойму: Взійду аж на небо, над Божими зорями престол мій поставлю, й засяду на горі між богами, на краю півночі;
14. Взійду на висоти хмарні, рівнею тому зроблюсь, що Всевишнїм зветься.
15. А тепер ти попав в пекло, - в глибінь преисподню.
16. Хто тепер тебе бачить, придивляєсь зблизька: Чи се ж той - мовляв - що хитав землею, та трусив царствами?
17. Що в пустиню обернув сьвіт, його міста побурив, полонянам не давав вертатись в домівку?
18. Всї царі в народів, всї спочивають, кожен в честї у своїй домівцї;
19. Ти ж покинутий за гробовищем, як пуста галузка, мов одежа вбитих, мечем посїчених, що їх вкидають у вапяні ями, - ти, мов те падло, що його топчуть,
20. Не будеш із ними в могилї; ти бо спустошив землю твою, вбивав народ твій: о, по віки не спогадаєсь рід лиходїїв!