1. Коли хочеш навернутись, Ізраїлю, говорить Господь, навернись до мене; і як повикидаєш гидоти твої з перед мене, то не будеш блукатись.
2. Тодї божити мешся: "Так певно, як жив Господь!" у правдї, в судї й справедливостї; й благословити муть його народи і будуть ним хвалитись.
3. Так бо говорить Господь мужам Юдиним і Ерусалимським: Почнїть орати на нових нивах та й не сїйте вже між терниною;
4. Пообрізуйте задля Господа, і здійміте крайне тїло з серця вашого, ви, мужі Юдині, й ви, осадники Ерусалимські, щоб не запалав огнем гнїв мій та й не горів незгасимо через ледачі нахили ваші.
5. Оповістїте в Юдеї й розголосїть у Ерусалимі, говоріть і трубіте трубою по країнї; покликуйте голосно й промовляйте: Збірайтесь, та ходїмо в утверджені городи!
6. Виставте стяга 'д Сионові, - втїкайте без упину, бо я приведу з півночі велике лихо й страшну пагубу.
7. Ось, виходить лев із леговища свого, виступає губитель народів: він рушає з свого місця, щоб твою землю зробити пусткою; міста твої будуть розбурені й обезлюджені.
8. Оце ж попідперезуйте веретище, плачте й голосїте, бо нїщо не одверне од нас яростї Господньої.
9. І станеться того часу, говорить Господь, що зомлїє серце в царя й в князїв, і вжахнуться сьвященники й стуманїють пророки.
10. І промовив я: Ой Господи Боже! хиба ж ти лиш обманював народ сей і Ерусалим, говорючи: "Мир буде в вас"; а се ось меч доходить до душі?
11. Того часу казати муть про сї люде й про Ерусалим: Палкий вітер повіяв з висот у пустинї на дорогу дочки народу мого, та не про те, щоб повівати, й не про те, щоб очищати;
12. Прийде звідти до мене ще більший вітер, і я виречу суд над ними.
13. Гляньте, він здіймається, наче хмара, а колесницї його - мов вихор, конї ж його швидші над орли; горе нам! ми пропащі.
14. Позмивай же ледарство з серця твого, Ерусалиме, щоб тобі врятуватись: докіль іще гнїздити муться в тобі ледачі думки?
15. Ось бо вже доходить голос від Дана й пагубна вість із гори Ефраїмової:
16. Дайте знати народам, звістїть Ерусалимові, що наступають з далекого краю його облягати, і здіймають крик проти міст Юдейських.
17. Як польова чата, обступають вони його навкруги, бо він зворохобивсь проти мене, говорить Господь.
18. Твої то путї й учинки твої наробили тобі оце; се вроджай з ледарства твого такий гіркій, що аж до серця тобі доходить.
19. Ой утробо ж моя, утробо! смуток в глибинї серця мого, трівожиться в менї серце моє; не вмовчу нїяк; ти бо чуєш, душе моя, трубний гук, боєвий галас.
20. Нещастє за нещастєм: усю країну пустошать; несподївано звойовано хати мої, в одну хвилину - намети мої.
21. Ой чи довго ж я ще буду бачити стяги, зачувати гук труби?
22. Се з того, що нарід мій безглуздий - не знає мене: ой нерозумні вони дїти, нема в них глузду; мудрі вони на лихе, добре ж не вміють чинити.
23. Подивлюсь на землю - і ось вона порожна й пуста, - на небо, а нема на йому сьвітла.
24. Гляну на гори, а вони дрожать, та й усї горби хитаються.
25. Озираюсь - і ось, нї людини, ба й всї птахи піднебесні порозлїтались.
26. Дивлюсь, та бо й Кармель - пустиня, й усї міста порозвалювані від лиця Господнього, від гнїву й досади його.
27. Так бо сказав Господь: Візьметься пусткою вся країна, та я не вигублю їх до щаду.
28. Тим же то засумує земля й потемнїє небо в горі через те, що я так сказав, призначив та й не пожалую того й не попущу в тому.
29. Від галасу комонника та лучників порозбігаються всї городи, ховати муться по нетрях і вилазити муть на скелї, всї міста спустошіють і не буде в них нї одного осадника.
30. Ти ж, як станеш опустошена, що тодї чинити меш? Прибірайся тодї в кармазини, з'украшуй себе золотими окрасами, підмальовуй собі очі красками; шкода тобі прикрашуватись: погордували тобою любовники, - вони наставати муть на життє твоє.
31. Я бо чую крик, мов би породїлї, стогнаннє, неначе первородючої, - крик дочки Сионової; вона стогне, простягаючи руки свої: "Ой лишенько моє! душа моя вмлїває перед убийцями!"