1. Зифії ж прийшли до Саула в Гиву та й кажуть: Чи знаєш ти, що Давид ховається в нас на горі Гахилї, перед пустинею?
2. І зладивсь Саул із трьома тисячами чоловіка вибраних з Ізраїля у Зуф-пустиню, шукати Давида в пустинї Зуф.
3. І отаборився Саул на горі Гахилї, що лежить перед пустинею при дорозї. Давид же находивсь у пустинї, і видїв, що Саул прийшов за ним в пустиню,
4. І вислав Давид вивідачів, та й довідався, що Саул справдї прибув.
5. І встав Давид та й прийшов тайком на те місце, де Саул отаборивсь, і бачив Давид те місце, де спав Саул і Авенир, син Нирів, гетьман його; спав же Саул в шатрі, а люде розложились кругом його.
6. І обернувсь Давид і сказав Ахимелехові Гетієві та Абессї-Зеруленкові, братові Йоабовому: Хто пробереться зо мною до Саула в табір? І каже Абесса: Я проберусь із тобою.
7. Як же пробрались у ночі Давид з Абессою до людей (Саулових), аж лежить Саул у снї, а спис його стремить у землї в головах у його; Абенир же й люде лежать навкруги його.
8. І каже Абесса Давидові: Сьогоднї видав Господь тобі в руки ворога твого; позволь, я за одним разом пристромлю його 'д землї списом; не треба вдруге.
9. Давид же відказав Абессї: Не вбивай його, бо хто наложив коли руку на помазанника Господнього, та й не був скараний?
10. І додав ще Давид: Так певно, як живе Господь: нехай вбє Господь його, чи сама прийде смерть його і він умре, або двине він у поход і поляже;
11. Мене ж нехай боронить Господь від того, щоб наложив я руку на помазанника Господнього; ти ж возьми списа, що в головах у його й конву з водою, та й ходїмо собі.
12. От і взяв Давид списа й посудину з водою, що були в головах у Саула, та й пійшли вони собі, й нїхто не бачив, нї знав, нї прокинувсь; всї спали, бо всїх обняв насланий від Господа твердий сон.
13. Тодї перейшов Давид на другий бік та й став на вершинї гори оддалїк, так що між ними була велика просторонь.
14. І покликнув Давид на люде й на Абенира Ниренка: Не відкликнешся, Абенире? І відказав Абенир: Хто ти такий, що покликуєш і безпокоїш царя?
15. І озветься Давид: Ти ж такий чоловік, що нема тобі й рівнї в Ізраїлї; чом же ти не стережеш твого пана, царя? бо се хтось з людей пробрався був, щоб убити пана твого, царя.
16. Недобра се річ, що ти вдїяв: Так певно, як живе Господь, заслужили ви на смерть, що ви свого пана, помазанника Господнього, не стережете. Подивись лишень, де царський спис і коновка з водою, що стояли в головах у його!
17. Саул же впізнав Давидів голос і каже: Чи се ж не твій голос, мій сину Давиде? І рече Давид: Мій голос, пане мій, царю.
18. Та й рече далїй: Чого ж се ти женешся за твоїм рабом? що я таке вчинив, і яке зло в руцї моїй?