34. От же, так певно, як живе Господь, Бог Ізрайлїв, що зупинив мене заподїяти зло тобі, коли б ти не встигла менї зустріч поспіти, не зосталось би Набалові, покіль заднився б ранок, і того, що мочить на стїну.
35. І прийняв Давид від неї, що вона принесла йому, і рече їй: Йди супокійно додому; бач, я прихилив ухо моє до тебе і пошанував лице твоє.
36. Як вернулась Абигея до Набала, аж се в його в дому такий бенкет, як у царя, й серце в Набала розвеселилось; він же впився тяжко. Тим не сказала йому нїчогісїнько, покіль настав ранок.
37. Уранцї ж, як вийшов хміль із голови в Набала, оповідує жінка йому, що сталось, і замерло серце в його і став він мов камяний.
38. І ледві минуло днїв десять, убив Господь Набала, й він умер.
39. Як прочув Давид, що Набал умер, сказав так: Благословен Господь, що відплатив за мою зневагу від Набала і вдержав слугу свого від зла; Господь обернув злобу Набала на його ж голову. І послав Давид сказати Абигеї, що хоче взяти її собі за жінку.