22. Коли ж кликну молодикові так: стріла лежить від тебе далїй, тодї йди собі, бо Господь відсилає тебе;
23. Що ж до розмови нашої, дак нехай Господь буде сьвідком між мною й тобою по віки.
24. І сховався Давид у полі. Як же настав новомісяць, сїв царь за столом обідати.
25. І сїв царь на свойму звичайному місцї, на покутї, і встав Йонатан, Абенир же сїв побіч Саула, а Давидове місце зісталось порожнє.
26. Та Саул не сказав того дня нїчого, бо думав, що се так лучилось, що Давид нечистий, що не очистився.
27. Прийшов і другий день у новому місяцї, а місце Давида оставало порожнє. Тодї сказав Саул свому синові Йонатанові: Чом се Ессеєнко нї вчора, нї сьогоднї не прийшов до обіду?
28. І відказав Йонатан Саулові: Давид випрохав у мене відзвіл у Бетлеєм;
29. Відпусти, каже, мене, бо в нас у містї родова жертва, і брат мій покликав мене; коли твоя ласка, так одпусти мене, братів моїх одвідати; через те ж то він і не прийшов до царського обіду.
30. І закипів Саул гнївом на Йонатана й сказав йому: Сину ти ледащичин! Я добре знаю, що ти здружився з Ессеєнком на сором собі самому й на сором матері твоїй!
31. Бо всї днї, поти син Ессеїв жити ме на землї, не встоїш нї сам ти, нї твоє царство. Оце ж пошли, нехай приведуть його перед мене: бо його призначено на смерть!
32. І відказав Йонатан Саулові, батькові свойму, та й поспитав: За що йому вмірати? що він провинив?
33. І метнув на його Саул списом, думаючи влучити в його. От і впевнивсь тодї Йонатан, що його батько постановив убити Давида.