28. Як почув же найстарший брат Давидів Еліяб, що він говорить з тими мужами, то й розсердився Еліяб на Давида та й каже: Про що прийшов ти сюди, і на кого покинув тих трохи овечат у степу? Я знаю твою гординю і дурне твоє серце. Прийшов ти сюди дивитись на війну.
29. І відказав Давид: Що ж таке вчинив я? То було тілько слово.
30. І повернувсь од його до другого, і питав тим же робом, і відказували йому люде, як і за першим разом.
31. Як же пійшла поголоска про те, як допитувався Давид, переказано про се Саулові, і звелїв Саул покликати його.
32. І промовив Давид до Саула: Нехай нїхто не впадає духом ізза оттого; раб твій виступить та й бити меться з тим Филистієм.
33. І відказав Саул Давидові: Не тобі виходити проти сього Филистія, щоб із ним битись, бо ти ще хлопець, а він вояка з молодощів.
34. І сказав Давид Саулові: Раб твій доглядав батькової отари і як инодї прийде було лев, чи то ведмідь та вхопить овеча зміж отари,
35. Так я бувало біжу та й бю його, покіль вирву йому з пащі овеча. Якже він кидавсь на мене, то я вхоплю його за горло та й убю на смерть.
36. Леви й ведмедї вбивав раб твій, так мусить і сьому необрізаному Филистієві так само бути, як з ними, бо він зневажає воїнів живого Бога.
37. І закінчив Давид: Господь, що рятував мене із левиних і ведмежих лаб, вирятує мене й з рук сього Филистія. І каже Саул Давидові: Йди, і нехай Господь буде з тобою!
38. І вдїг Саул Давида в свою боєву одїж, і вложив йому на голову мідяного шолома, і надїв на нього панцера.
39. І підперезавсь Давид мечем його по боєвій одежі його і силкувавсь ходити, бо він не привик був до такого. Відтак сказав Давид Саулові: Я не вмію в сьому ходити, я бо не навик. І зняв Давид все те з себе.
40. І взяв він палицю свою в руку і знайшов собі пять гладеньких каменїв в потоцї та й вложив їх собі в пастушу торбину, і взяв свою пращу в руку та й виступив проти Филистія.
41. Филистій же наступав усе близше та близше на Давида, і той чоловік, що носив йому щита, йшов поперед його.