17. От і звелїв раз Ессей синові свойму Давидові: Возьми лишень братам твоїм ефу піджареного зерна та десять боханцїв хлїба та віднеси хутенько братам у табір;
18. А сї десять молочних сирів однеси гетьманові, та довідайся, яково там братам твоїм, та чого б їм треба.
19. Саул же й вони й усе Ізраїлське військо стояли в Теребинтовій долинї, і ладились до бою з Филистіями.
20. І здав Давид назавтра вранцї рано отару пастухові, забрав усе та й пійшов у дорогу, як наказав йому Ессей. Як прийшов же до обозу, саме тодї вирушило військо боєвими лавами, й знявсь військовий крик.
21. Як Ізрайлитяне, так і Филистії стояли готові до бою, лава навпроти лави.
22. І слобонившись Давид від своїх клунків, передав те все обозному сторожові та й побіг у боєві лави, а ввійшовши туди, спитав у братів, як їм живеться.
23. Саме ж тодї як він розмовляв із ними, виступив із Филистійських рядів одноборець, на імя Голіят, Филистій з Гета, і провадив звичайні свої речі, так що й Давид їх чув.
24. Як же побачили Ізраїльські вояки сього чоловіка, утїкали з перед нього і лякались вельми.
25. І говорили Ізрайлитяне: бачите сього чоловіка, що он виходить? Виступає він, щоб зневажати Ізраїля; коли б хто вбив його, то царь одарував би його багацтвом, і оддав би дочку за його, а родину батька його звільнив би від усякої данини.
26. І допитував Давид у тих мужів, що стояли коло його: Що буде тому, хто вбє сього Филистія, що так зневажає військо живого Бога?
27. А люде відказали йому так само: Те й те буде тому, хто його вбє.