6. Сю приповість сказав їм Ісус, вони ж не зрозуміли, що се було, про що глаголав їм.
7. Тодї знов рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що я двері вівцям.
8. Всї, скільки прийшло їх перше мене, злодїї і розбійники; тільки ж не послухали їх вівцї.
9. Я - двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.
10. Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити. Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали.
11. Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї.
12. Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидає вівцї, та й утїкає; а вовк хапа їх, і розсипає вівцї.
13. Наймит же втїкає, бо він наймит, і не журить ся про вівцї.
14. Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої.
15. Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.
16. І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.
17. За те Отець мене любить, що я кладу душу мою, щоб знов прийняти її.
18. Нїхто не бере її від мене, а я кладу її від себе. Маю власть положити її, і маю власть знов прийняти її. Сю заповідь прийняв я від Отця мого.