13. Наймит же втїкає, бо він наймит, і не журить ся про вівцї.
14. Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої.
15. Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.
16. І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.
17. За те Отець мене любить, що я кладу душу мою, щоб знов прийняти її.
18. Нїхто не бере її від мене, а я кладу її від себе. Маю власть положити її, і маю власть знов прийняти її. Сю заповідь прийняв я від Отця мого.
19. Постала тодї знов незгода між Жидами за слова сї.
20. Казали ж многі з них: Біса має і божеволїє; чого ви Його слухаєте?
21. Инші казали: Се слова не біснуватого. Хиба біс може слїпим очі відкривати?
22. Були ж поновини в Єрусалимі, і зима була.
23. І ходив Ісус по церкві у Соломоновім ходнику.
24. Обступили тодї Його Жиди, й казали Йому: Доки нас морочити меш? Коли Ти Христос, скажи нам явно.
25. Відказав їм Ісус: Я казав вам, та й не віруєте. Дїла, що я роблю в імя Отця мого, сї сьвідкують про мене.
26. Та ви не віруєте, бо ви не з овець моїх, як я казав вам.
27. Вівцї мої голосу мого слухають, і я знаю їх, і вони йдуть слїдом за мною.
28. І я життє вічнє даю їм; і не погинуть до віку, й не вихопить їх нїхто з рук моїх.
29. Отець мій, що дав менї, більший усїх, і нїхто не здолїє вихопити їх із рук Отця мого.